[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 1 1
Форум » Наша країна Україна » Звичаї та обряди ,українські традиції » Свята Трійця (Свята Трійця,свято,обряди традиції)
Свята Трійця
cybulnik Дата: Вівторок, 20.05.2014, 09:44 | Сообщение # 1
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 6014
Репутация: 1019
Статус: Offline
Свята Трійця
Основною засадою християнства є віра в триєдиного Бога: Бога Отця, Бога Сина, Бога Духа Святого. Один Бог, і три особи в одному Бозі. І ця істина опанувала мистецьку творчість тоді, коли митці відважились на зображення Бога. Про труднощі, з якими зіткнулася християнська церква впродовж віків стосовно цієї тайни Боговтілення, говорить нам багато фактів, оскільки розуміння цього поняття знаходило багато різних інтерпретацій, які не мають свого завершення навіть у XX столітті.
Мотив Святої Трійці наче пронизує усю візантійську образотворчу духовність і культуру.
Уперше Свята Трійця, яка відома історії, була зображена у 320 р. в апсиді церкви св. Івана Тегеранського: Бог Отець – у вигляді руки, яка опускається із сегмента неба, тобто через Руку Вічного (потім реставратори замінили на Херувима), Ісус Христос – у медальйоні, а Святий Дух – у вигляді голуба. Усі вони розміщені по вертикальній лінії.
Така онтологічно-символічна схема на той час була характерною як для мистецтва Заходу, так і Сходу, з якого тоді Захід радо запозичував цілий ряд образотворчих першозразків.
Гостинність Авраама
Свята Трійця у вигляді трьох ангелів, які об'явились Аврааму, зустрічається у настінних розписах катакомб Віз Латіна в Римі з IV ст., а також у ранньохристиянських мозаїках храмів Санта Марія Маджоре в Римі (V ст.), та у Сан Вітале в Равенні (VI ст.). Образотворча концепція зображення Святої Трійці у постаті трьох ангелів базувалась на біблійній розповіді: "1. Господь з'явився йому в діброві Мамре, як він сидів при вході до намету під час денної спеки. 2. Підвів він свої очі та глянув – три чоловіки стоять перед ним; як тільки він їх побачив, метнувся від входу намету їм назустріч і вклонився до землі 3. та й каже: «Мій Владико! Як я знайшов ласку в твоїх очах, не минай, прохаю, слуги твого. 4. Нехай принесуть трохи води, помийте собі ноги, відпочиньте під деревом. 5. Я ж принесу хліба, щоб ви покріпились, а потім підете: на те ж бо й зайшли до вашого слуги». А вони відповіли: «Зроби так, як сказав». 6. Тоді кинувсь Авраам у намет до Сари й каже: «Зготуй хутенько три сита питльованої муки, заміси й нароби паляниць». 7. По тому Авраам побіг до корів, узяв телятко, ніжне й ситне, і дав слузі, а цей скоренько впорав його. 8. Тоді взяв він сиру, молока й телятко, що його напоготовив, та й поставив перед ними. Сам же стояв коло них, під деревом, коли вони їли. 9. І промовили вони до нього: «Де Сара, твоя жінка?» Він відповів «Ось тут у наметі». 10. (Один) і каже: «Я вернуся за рік о цій порі, й Сара, твоя жінка, буде мати сина». А Сара слухала це при вході до намету, що був іззаду нього. 11. Авраам і Сара були старі, дожили пізніх літ, і в Сари перестало бувати, що звичайне в жінок. 12. То ж і засміялася Сара, кажучи сама до себе: «Оце б то, зв'янувши, та здобутись на таку втіху? І чоловік мій вже старенький», 13. Але Господь сказав до Авраама: «Чого ж це сміялася Сара, кажучи: «Чи ж справді можу родити, бо ж я стара!». 14. Хіба для Господа є щось трудне? За рік в отій самій порі повернусь я до тебе, й Сара матиме сина». 15. Сара ж перечила, кажучи: «Я не сміялась», – бо вона злякалась. Та й він сказав: «Ні, ти таки сміялась!» 16. Встали ці чоловіки звідсіля і повернули на Содом, а Авраам пішов з ними, проводивши їх» [Буття 18,1 -16].
Традиція зображення Святої Трійці в іпостасі трьох ангелів, що гостюють в Авраама, є характерною для візантійського мистецтва, і зародилась вона у середовищі церкви Сходу, коли сформувалась концепція, що Господа Бога можна зобразити тільки символічно-опосередкованим, а не безпосереднім способом, тому що «Бога ніхто ніколи не бачив і не знає, як виглядає він». Думка про те, що три подорожні, тобто три ангели, які з'явились у діброві Мамре Авраамові, зображають Святу Трійцю, була утверджена писаннями Святих Отців у IV столітті. Святі Отці постановили, щоб тайну Триєдиності Бога від образити тільки за допомогою опосередкованих образів і символів.
У ранньому візантійському мистецтві трьох ангелів починають зображати із крилами.
Взагалі іконографія виділяє три композиційні типи інтерпретації цієї сцени. Перший, так званий фризовий, подає трьох ангелів, що стоять або сидять за столом. У мозаїці із Санта Марія Маджоре у Римі ця сцена є закомпонованою у квадраті. Квадрат поділений на два сектори. У верхньому секторі зображений Авраам, який поспішає назустріч до трьох ангелів і схиляється перед ними. Другий, нижній сектор – відтворює дієвішу картину: за столом справа сидять поруч троє гостей-ангелів, а зліва – Авраам, Сара і слуга займаються приготуванням до столу для гостей.
Другий композиційний тип, так званий східний, характерний тим, що середній ангел розміщується вище від двох інших, або навіть є більшим за них за тілобудовою. Цей згодом традиційний уклад композиції з'явився вперше у фрескових розписах церкви Нередиці в Росії (XII ст.).
Обидва ці типи зображень мають історичний характер, тому що вони базуються на розповідному тексті Біблії. Третій тип має характер символічно-онтологічний. Середній ангел вже не займає упривілегійованого місця, а постаті Авраама і Сарн та їхнього слуги відсутні. Цей тип формується у ХІІІ-ХІУ століттях. Біблійний образ сконкретизований до своєї основної онтологічної суті, – Авраама і Сару відвідав Бог у Святій Трійці, тобто в особах трьох ангелів. Отже, патріарху Аврааму вперше пощастило бачити Триєдине втілення Бога. Виходячи із цього і сформувався третій іконографічний знаковий, символічний характер іконописного зображення.
Серед фресок Софії Київської збереглась тільки частина верхньої смуги композиції, тобто Зустріч Авраама і трьох подорожніх. Вона аналогічна за укладом і рухами постатей описаній композиції із Санта Марія Маджоре у Римі. У римському стінописі постать Авраама стає на коліна, в київському – на колінах майже стоїть. Фігури гостей дуже затерті, проглядаються тільки контури центральної постаті. Дві бічні домальовані пізніше реставраторами, – із пишними крилами. У центральної постаті, яка дуже слабо збереглась, крил не видно. Найбільш правдоподібно, що їх не було. Фігура Авраама, що стоїть навколішки, майстерно прорисована. Сцена нижньої смуги композиції, де, за традицією, повинно було б бути зображено гостюючих трьох ангелів за столом, а також Авраама, Сари і слуги, які готують страви для гостей, не збереглась.
У період іконоборства, коли, як відомо, заперечувались усякі фігуративні зображення, значна кількість богословів висловлювала також сумніви стосовно зображення Святої Трійці за допомогою людських постатей. Ця тема дискусії продовжувалась протягом усього періоду іконоборства.
Етимасія
Етимасія – це ще одна форма зображення ідеї «видимого і невидимого» Бога у мистецтві. Етимасія перекладається як Престол підготовлений, тобто Престол, підготовлений для другого приходу Ісуса Христа на землю. Це зображення має характер онтологічний, з глибокою семантикою: ідея, яку вона у собі втілює, тобто ідея Святої Трійці, є великомасштабна.
Довершене втілення Етимасії є у мозаїчній композиції церкви Успіння Богородиці у Нікеї. Ці мозаїки, знищені у XX ст. під час греко-турецької війни, прекрасно збереглись на світлинах відомого українського дослідника візантійського мистецтва Ф.І.Шміта. Етимасія, символ Святої Трійці, зображена тут у куполі у вигляді Престолу підготовленого і чотирьох з німбами ангельських постатей кругом нього, які втілюють Сили Небесні, що возвеличують Триєдиного Бога.
Ідея зображення присутності Бога у Святій Трійці сягала перших християнських соборів, під час проведення яких основним сакральним об'єктом був поставлений на спеціально спорудженому підвищенні трон, на якому покладена розгорнута книга – Євангелія. У мозаїчному варіанті ця ідея розвинута зображенням постаті Святого Духа у вигляді голуба, від якого розходяться сім променів, чотири із яких творять форму хреста.
В українському мистецтві першим із відомих зображень Етимасії є зображення на звороті ікони Вишгородської (Володимирської) Богоматері – Елеуса. Тут зображений Престол з Євангелією (Престол підготовлений), що символізує ненаглядну присутність Бога.
Цей принцип тлумачиться на підставі текстів Святого Письма та коментарів Святих Отців Церкви. Зображення Етимасії тут є зображенням полісемантичним. Престол зображає: Тайну вечерю, Євхаристію, Гріб Господній, Воскресіння Христа і повторний прихід на землю в день Страшного Суду. Тут хрест, тростина, спис і цвяхи, жертовні страждання Господа. Накритий червоний престол із Євангелією на ньому, голубом та знаряддями мук Христових символізують Святу Трійцю.
У храмах візантійського впливу Етимасія звичайно розташована на склепінні. У приміщенні замкової каплиці у Любліні, розмальованій фресками українських монументалістів, Етимасія розміщена на окремому відсіку стелі південної частини пави. Трон Господній Етимасії подібний до трону, на якому на склепінні над головним вівтарем сидить Пантократор, на ньому розкладені традиційні для Престолу підготовленого предмети – замкнута книга, пурпурова тканина, хрест, спис, тростина із губкою, намоченою оцтом, і чотирма цвяхами, престол стережуть херувим і дна серафими. Перелічені предмети майже аналогічні з тими, що є на звороті ікони Вишгородської Богоматері. Як в одному, так і в другому Престолі підготовленому головною ідеєю образу Всевишнього є ідея самопожертви, ідея пролитої крові для Спасіння людства, ідея Євхаристії. Образи сакрального мистецтва, тобто мистецтва, цілковито пов'язаного із семантичністю ідей Священної Літургії, яка відправляється у храмі, і образ Етимасії є одними із центральних.
В українському іконописі мотив Етимасії мав також застосування и іконах Страшного Суду.
Свята Трійця Старозавітна
Як уже вказувалось, у візантійському мистецтві паралельно з історичним існував символічно-онтологічний сюжет Святої Трійці, де зображалось троє сидячих за столом ангелів, без постатей праотців Авраама і Сари. Таке зображення відоме з візантійської мініатюри з подвійним портретом Івана Кантакузина (XIV ст.) та різноманітних предметів ужиткового мистецтва. У Росії такс зображення відтворене на західній брамі Собору Різдва у Суздалі (ХІІІ ст.).
Одне із клейм ікони Воздвиження Чеснот Хреста зі с.Здвижень на Лемківщині зображає мотив Святої Трійці в її онтологічному варіанті: за столом сидять традиційні три ангели (символи Святої Трійці). На другому плані, однак, видніють дві постаті – Авраама і Сари. Сцена позбавлена всяких побутових рис. Постаті праотців із німбами кругом голім, їх руки у молільних жестах. Отже, ми маємо перед собою одні із перехідних варіантів до сформування остаточного зразка класичної Святої Трійці, іконографічне втілення якого в українських землях відбудеться у ХIV-XV століттях.
Одним із остаточно завершених іконографічних втілень образу Святої Трійці, шедевром світового рівня стала Трійця Андрія Рубльова, намальована у 1411 р. для монастиря Тройце-Сергіївської Лаври в Загорську поблизу Москви. У цьому творі знайшли своє остаточне високохудожнє втілення довговікові пошуки художньо-іконографічної ідеї зображення Триєдиності Господа Бога.
Кришталево чистий за своєю глибокою духовністю і вірою образ, створений Рубльовим, не мав перевертень, його основою була надзвичайна сила творчої волі художника, яка за напругою рідко з'являється на відтинку століть.
Ця ікона, із дуже великими втратами авторського живописного шару, робить враження величавої руїни, над якою безжалісно позбиткувався час. Ікона за своєю тонкою, наче акварельною, побудовою, на делікатних колористичних напівтонах дуже нагадує український іконопис XIV-XV ст.: така ж витонченість тонів, така ж гармонія. Композиція представляє трьох неземних істот, ангелів, які втілюють три особи Святої Трійці, тобто три нематеріальні, але вічно дієві і вічно існуючі сили всюдисущого Бога. В руках кожного з ангелів – патериця – символ влади, кругом їхніх голів – німби. Ангели сидять за столом, на якому велика чаша з приготовленою їжею. З огляду на те, що бачимо площину стола зверху, групу розглядаємо також начебто зверху. За спинами ангелів зображено їх символи. За спиною центрального ангела показано дерево життя, за правим ангелом – гора, за лівим – палати.
Колорит ікони повністю охоплений ідеєю світла, її тло колись було золотим, в той час як німби ангелів – білі. Біла барва на золоті набуває особливого експресивного звучання.
Подібні співвідношення застосовані у славетній іконі так званої Ярославської Оранти, яка намальована у Києві, а потім грабіжницьким шляхом, як і багато інших українських культурних цінностей, вивезена на терени пізнішої Росії. Якраз ця білизна є кольором, який об'єднує всі барви: вона символізує непорочність, причетність до Божества, нею акцентуються усі найбільш важливі елементи композиції; крім німбів ангелів, нею оточена також чаша із символічною поживою для ангелів на столі, і стопи ангелів, які запропонував обмити водою Авраам. Якраз оці яскраві елементи чистого білого кольору в іконі є важливим як композиційним, так і ідейно-смисловим філософським богословським чинником, який організує її образно-онтологічну підоснову в єдину сакральну цінність.
Ліва і права фігури ангелів Святої Трійці Рубльова майже дзеркально ідентичні за своїми масивами, торс центральної постаті злегка повторює торс лівої, а також ритмізується із нею, голови центральної постаті ритмізується із рухом фігури ангела справа, усі голови нахилені наче у якійсь мовчазній бесіді, змістом якої є таємниця існування вічності. Уся композиція немовби вписана у лінійну структуру концентричних кругів, яку можна простежити за контурами німбів, ангельських крил та рук, і всі ці круги сходяться в епіцентрі ікони, де намальована чаша зі стравою, якою представлена голова теляти як символ жертви. Перед нами розкритий сакральний образ євхаристичної трапези, у якій здійснюється Жертва Відкуплення. Руками ангелів здійснюється сакральне дійство: ангел, що посередині, правою рукою благословить чашу, ангел справа тримає її, ангел зліва начебто посуває чашу тому, хто сидить навпроти нього, тобто основний сенс сакрального диспуту, що відбувається в Тайні Святої Трійці, – реалізація Божого чину спасіння людства.
Може виникнути запитання, кого втілюють три зображені на іконі Андрія Рубльова ангели? Найбільш звучним і контрастним за кольорами одягу є центральний ангел, – він одягнутий у бордового кольору хітон із світло-охристим клавом та в темно-синій гіматій (тобто одяг Ісуса Христа, другої особи Святої Трійці). Бог Отець – цей, що зображений навпроти нього, зліва від глядача, а справа від глядача – Святий Дух. Це було у свій час загальноприйнятою версією, однак Стоглавий Собор суворо заборонив зображати в цьому іконописі написи ІС ХС і хрещаті німби, мотивуючи це тим, що образ Святої Трійці не є іпостасним образом Отця, Сина і Святого Духа, але він сумарно відображає потрійність Божества і потрійність буття, тобто однаковою мірою та чи інша із трьох постатей може нам видатись тією чи іншою особою. Виняток становить згадуване клеймо з ікони Воздвиження зі с. Здвижень. Над головою центрального ангела намальовано букви ІС ХР, що виключає усякі інші тлумачення. Однак побутує дещо й інша думка, яка по-своєму інтерпретує богословську сутність зображуваних постатей ангелів. Найвищим з-поміж двох інших ангелів представлений в іконі є середній, за спиною якого зображене дерево життя, про що в Біблії пишеться: «9. І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, принадне на погляд і добре для поживи, і дерево життя посеред саду, та й дерево пізнання добра і зла» [Буття 2,9]. За виглядом у середньому ангелі впізнають Ісуса Христа, Бога-Слово, другу особу Святої Трійці. Однак, у Євангелії від Івана говориться: "18. Ніхто і ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні – той об'явив» [Іван 1, 18]. Святе Письмо наголошує, що бачити Бога Отця є неможливо [Вих. 33, 20]: «20. І додав: «Лиця ж мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити мене і жити». Можливість така може виявитись тільки через Бога Сина, який прийняв людську подобу: «9. Цей, що бачив Мене, бачив Отця» [Іван 14, 9].
Таким чином, підходячи до цього зображення із богословських позицій, ми маємо тут зображення далеко не однозначне, тому що «вітцівський» благословляючий жест центральної постаті змушує нас думати, що в зображенні заакцентовано на постаті Отця, тому що «Син є Образ Отця».
У Біблії говориться неодноразово, що праворуч Бога Отця сидить Бог Син: «62. Я є, – відповів Ісус, – і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнішого та йтиме на хмарах небесних» [Марко 14, 62]. Жест другого ангела означає прийняття цієї чаші, яку благословить Отець, його жест сповнений послуху волі Отця. Будівля за його спиною – життєва споруда Авраама.
Третя особа Святої Трійці – Святий Дух – сидить навпроти другого ангела. Він одягнутий у синій хітон та зелений гіматій. Зелений колір – колір надії, колір вічного життя. Поклоном голови він повторює поклін голови центральної постаті, тобто Бога Отця, він повторює його рух, тому що він від нього походить (згідно з Нікейським Символом віри). Жест руки третього ангела наче співдіє прийняттю цього рішення. За його спиною гора, гора духовного піднесення, про яку говориться у псалмах Давида [Пс. 61, 3]:
«Я кличу до Тебе від краю землі, коли серце моє омліває!
На скелю, що вища від мене, мене попровадь».
Іконографічний тип Святої Трійці Старозавітної в інтерпретації Рубльова є найбільш містичним, одухотвореним і безмежно поетично вимріяним. Бажання проникнути в його тайну, наче привідкрити перед ним завісу, привело до нових спроб образних інтерпретацій цих головних духовних ідей християнства.
В українській давній іконографії рубльовський варіант зустрічається в іконах XVI ст., але досить рідко. Більш відомим є композиційний зразок уже згадуваного клейма з ікони Воздвиження Чесного Хреста із с.Здвижень (XIV – початок XV ст.). Іншим таким прикладом є ікона, яка колись була своєрідним завершенням іконостасу, де в одній композиції представлено Старо- і Новозавітну Святу Трійцю. Ікона зберігається у Музею Народовому в Кракові, а місце її походження невідоме. Старозавітна Трійця зображена тут у нижній частині композиції, тобто у її онтологічному варіанті, без побутових мотивів зображені постаті Праотців, вони з молитовними жестами, у німбах, але менші від ангелів за пропорціями, і вносять у композицію начебто елемент моління. На столі відсутній головний символічний ідейний елемент композиції, який втілює образ Жертви – чаша, замість неї – три потрійні купки червоних ягідок – знову символічне зображення Триєдиності Божества.
У X ст. в середовищі християнських романсько-стильових мистецтв Заходу з'являються спроби персоніфікаційної передачі образів Святої Трійці у людських, майже житейських, наближених до монументальних засобів художньої мови, образах. Ці постаті є відповідно згруповані і зображувані разом у потрійних композиціях. Якщо у зображеннях Святої Трійці Сходу підкреслюється принцип ідентичності, однаковості трьох постатей єдиного Бога, то тут, крім елементів подібностей поодиноких осіб, акцентується також на їх індивідуальних наче характеристиках. В одному із манускриптів св.Дунстана, архієпископа Кантенбурга (помер 988 р.), зображується три особи Святої Трійці у людських особах. Бог Отець і Бог Син у королівських одягах, в коронах на головах і зі скіпетрами в руках, однакового віку, приблизно близько 30-ти років, і біля них Святий Дух у вигляді юнака 18-25 років. Такі спроби з'являлися у різних варіантах: або поруч сидять три молодих постаті у німбах із короткими бородами, одна із них має рани на ногах, треба гадати, що це Бог Син. Були варіанти, де одна із постатей тримає хресту руках, а третя представлена молодим юнаком тощо. Дуже часто третя постать тримає у руках голуба, або перша у папській тіарі, друга у терновому вінку, третя тримає голуба в руках, але усі однаково молоді за віком.
Цей процес пошуків розкриття іконографічного образу Святої Трійці тривав на Заході майже до XII століття.
Новозавітна Трійця,
Старий Днями (Ветхий Денми),
Батьківство
З часом абстрактно-онтологічна форма зображення Святої Трійці, що базувалась на біблійній розповіді про відвідання Господом Богом Авраама і Сари, вже не задовольняла, а тому паралельно починались пошуки більш конкретних втілень образів Трійці.
Відомо із Біблії, що біля палаючого куща Бог про себе сказав Мойсеєві: «Я той, хто є», тобто, я той, що був і буде, я той, хто світ створив і спасає його. На іконах Страшного Суду ХVІ-ХVII ст. іконописці, коли намагалися зобразити Бога Отця, малюють у мандорлах-сяйвах тільки коло, у якому писали слова «Ветхий Денми», тобто, «Старий Днями». Отже, виникає чисто онтологічно-абстрактна подача образу Бога Отця. Іноді втілення Бога Отця і Бога Сина у візантійській іконографії відтворювало зображення Пантократора, у хрещатому німбі якого писались грецькі букви «О ОО Н», що значить по-грецьки «Той, хто є», тобто тут подана цитата слів Господа Бога, сказана Мойсеєві на горі Фавор із палаючого куща: «Я той, хто є, через якого все сталося».
Однак, крім абстрактного втілення «Ветхий Денми» має ще паралельне втілення, персоніфіковане в особі фронтально сидячого в мандорлі на престолі Бога Отця, що іноді тримає на колінах Емануїла, перед яким у круглому сяйві представлений голуб, тобто Святий Дух.
В Біблії образ Ветхого Денми апокаліптично представлений у пророцтвах Даниїла [7,9-13]: «9. Дививсь я – аж доки не були поставлені престоли, і не засів Ветхий Денми. «Одіж на ньому, немов сніг, була біла; волосся на голові у нього, немов чиста вовна; престол його, як полум'я вогненне; колеса його, як вогонь палаючий. 10. Ріка вогненна розливалась, виходила з-поперед нього. Тисячі тисяч йому служили, і силенна безліч перед ним стояла. Суд засів, і розгорнуто книги. 11. Дививсь я тоді через великий галас гордовитих слів, що вимовляв ріг. Дививсь я, аж доки звір не був убитий, і тіло його не було понівечене й вкинуте на спалення у вогонь. 12. Та й в інших звірів віднято їхню владу, і час їхнього життя був призначений їм до пори й до години. 13. Бачив я в нічних видіннях, аж ось на небесних хмарах ішов ніби Син Чоловічий; дійшов він до Ветхого Денми, і приведено його поперед нього».
Геній пророка Даниїла завуалював в оцих винятково яскравих поетичних образах Ветхого Денми – Бога, дні якого не мають ліку, Бога відвічного, літературну паралель якого маємо у нашій коляді Бог Предвічний. Не може бути сумніву в тому, що якраз оцими полум'яними словами пророка інспірувався автор найбільш давнього зображення Ветхого Денми у нашому мистецтві, цебто у славетній іконі Устюжське Благовіщення із XI століття.
У невеликому сегменті темно-синього зоряного неба, па тлі якого літають яскраво-червоні, апокаліптично вогняні херувими і серафими, серед білої овальної мандорли у яскраво-білому одязі сидить па такому ж, як і ангели, полум'яному престолі владна постать господаря Всесвіту Ветхий Денми. За силою звучання образу, за динамікою кольорового рішення цей сегмент неба із космічним образом Бога не поступається двом величним центральним постатям цього мистецького шедевру. Густа синь неба перегукується із синевою хітона Богоматері, колір обличчя Ветхого Денми – із кольором облич великих постатей, яскрава білизна одягу Всевишнього і полум'яні акценти звучать своєрідними домінантами композиції.
Цей яскравий, створюваний на базі процитованого тексту Даниїла образ, не набув у візантійському мистецькому середовищі розповсюдження, перші спроби його іконографії появились у X столітті. У XII ст. у мистецтві католицького Заходу появляється різновид іконографічного варіанта тринітарного зразка, але Ветхий Денми представлений тут не з Емануїлом на колінах, але із постаттю розп'ятого Христа. Якраз цей мотив і дальше матиме свій розвиток у мистецтві Заходу періодів романського, готики, ренесансу, бароко тощо.
У Третьяковській галереї у Москві зберігається досить велика за розміром (113 х 88) ікона XIV ст., яка носить назву «Отечество», тобто "Батьківство". Темою ікони є тринітарне зображення Ветхого Денми. Це найбільш завершений тип цього іконографічного зразка. Дослідник мистецтва В.Н.Лазарев вважає ікону «южного» походження, беручи до уваги її стилістичну близькість до українського тогочасного малярства. Ікона – високого мистецького рівня, походить із вишуканого середовища, можливо, пов'язаного із середовищем ісихастів в Україні, зокрема у Києві.
Тло ікони – ясно-охристе, позем – темно-зеленкавого кольору. Майже увесь простір вертикального прямокутника твору займає зображення сидячого па престолі сивоволосого Ветхого Денми. Престол, підніжок престола і крилаті коліщата – активного червоного кольору. На цьому тлі – величава монументальна постать Бога, одягнутого у яскраво-білий хітон із червоним клавом і яскраво-білий гімнатій. Далі тепер вже на яскраво-білому тлі постаті Ветхого Денми, одягнута у такий же червоний колір, як колір престолу, постать Емануїла, що тримає у руках світлий круг, який поступово до середини переходить від сірого до чорного, на тлі якого ясню білою плямою видніється голуб, тобто Святий Дух; дві особи – Бог Отець та Емануїл-Син із хрещатими німбами. По обидва боки престолу, на рівні сидження престолу начебто у перспективі – два зображення стовпів, завершених півфігурами святих аскетів-стовпників, обабіч престолу Ветхого Денми, начебто з-за нього, виринають дві постаті шестикрилих серафимів. Внизу справа, під фігурою правого стовпника, зображена постать святого із звитком в руках (найбільш правдоподібно – пророк Даниїл). Увага людини, що приймає цю ікону, зосереджується на обличчя Ветхого Денми. Воно сповнене динаміки експресії і виразу. Невелика кількість землянисто-охристих і чорних, часто розбавлених білилами і санкіром фарб, дають вираз стабільності, суворості і спокою верховного у Всесвіті Божества. Ікона є визначеним твором українського мистецтва, пам'яток якого із цього періоду збереглось дуже небагато.
Винятково рідкісною пам'яткою, присвяченою темі Святої Трійці, є ікона із ХVІ ст. у Національному музею в Кракові. Сама дошка ікони дуже складної конфігурації, що могло б свідчити про її призначення як центральної частини завершення іконостасу.
Ікона скомпонована наче у двох ярусах: нижній – це традиційне зображення Старозавітної Трійці із сидячими за столом трьома ангелами, а також Авраамом і Сарою. У верхньому ярусі – своєрідний Десіс із овальною композицією, де замість сидячого на престолі Пантократора зображений Ветхий Денми із сидячою на його колінах постаттю Ісуса Христа, який, розвівши руками, показує на них та рани на своїх ногах. Як бачимо, тут Ветхий Денми змальований у традиціях мистецтва Заходу, де на місці Емануїла зображено знятого із хреста Христа. Постать Бога Отця відтворена у вигляді сивоголового чоловіка, який розведеними в сторони руками показує людству принесеного для його ж спасіння жертву – свого Сина. Голова Ветхого Денми оточена хрещатим німбом, на якому три грецьких букви "О ООО Н", тобто, "Той, хто є". По обидва боки від німба на темному тлі напис "Святий Дух", мабуть, через те, що в іконописця не знайшлося місця для зображення голуба – третьої особи Святої Трійці. З обох боків від центральної постаті, на рівні плечей, дуже світлими буквами напис: "ІС-ХР", абревіатура Христа. Обабіч верхньої центральної композиції – дві деісісні півфігури Богородиці та Івана Предтечі, що створюють Моління: тут підноситься одна із основних ідей віруючих – ідею Заступництва. Ікона із краківського музею, можливо, завершує цикл представлень Ветхого Денми в українському іконописі. Можливо, що деякі варіанти цього сюжету можна буде зустріти на іконах Хрещення Христа чи Благовіщення, які є ремінісценціями Устюжського, але вони зможуть мало додати до нашої теми. Образ Ветхого Денми, незважаючи на рідкісність цього сюжету, посідає важливе місце в нашому іконописі, тому що є свідченням глибини його духовності.
Джерело http://www.br.com.ua/


Александр Цыбульник
 
У вас Балов'; document.write(exp);
Форум » Наша країна Україна » Звичаї та обряди ,українські традиції » Свята Трійця (Свята Трійця,свято,обряди традиції)
Сторінка 1 з 1 1
Пошук:

Рейтинг@Mail.ru