СВЯТО ІВАНА КУПАЛА - Форум
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 1 1
Форум » Наша країна Україна » Звичаї та обряди ,українські традиції » СВЯТО ІВАНА КУПАЛА (Обряди і традиції на Івана Купала)
СВЯТО ІВАНА КУПАЛА
cybulnik Дата: Вівторок, 20.05.2014, 09:30 | Сообщение # 1
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 6014
Репутация: 1019
Статус: Offline
СВЯТО ІВАНА КУПАЛА
Обряди і традиції на Івана Купала
Реферат

Багато в Україні свят, але все ж таки найпоетичнішим святом, яке широко відзначалося в минулому і відзначається зараз на Україні, слід вважати Івана Купала (Купайла). Починається воно в ніч на 24 червня.
Це день літнього сонцевороту, що збігається з Різдвом Івана Хрестителя. Ім'я ж святу дав Купало - поганський бог земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб - головний дар української землі. Та вже багато літ цього ідола ніхто не вшановує, про його божественну суть забули, а самого перетворили на опудало.
Головні атрибути свята - це Купало й Марена. Тому до цього свята молодь заздалегідь старанно готується: робить опудало, готують деревця (називають їх «Мареною» або «Купалом»), плетуть з живих квітів вінки, збирають хмиз, готують кулі соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь водить таночки та співають ритуальні купальські пісні.
Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.
Увечері чи вже пізньої ночі дівчата пускають на воду сплетені ними вінки з прилаштованими запаленими свічками. Існує прикмета: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутиться на місці - доведеться їй ще трохи дівувати. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, з тієї сторони й прийде наречений дівчини.
Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко зазделегіть домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.
Хлопці приносять щойно зрубану розлогу вербу. Це -- Купайло, що поступово перетворюється у Марену: "Коло Мареноньки ходили дівоньки...” Є й дещо пізніша традиція, коли роль Купайла виконує вродлива дівчина у вінку, що роздає вінки іншим дівчатам, які танцюють навколо неї та ворожать. Потім дівчата втікають від Купайла над воду --"заворожувати собі красу". Відтак настає найцікавіший для парубків, що притаїлися неподалік, момент. Головне -- не поспішати... Дівчата роздягаються й, співаючи, обливаються водою. Після чого пускають на воду вінки й стежать: в який бік попливе, звідти буде суджений.
Ввечері, коли за обрієм ховалося сонце, а на небі з’являлися діаманти зірок, молодь збиралася на умовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) і навколо «марени» починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів на Купала їх виконують дівчата й хлопці разом. Обов’язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.
Танцююче полум'я цього літнього вечора виглядає казково. Купальське вогнище згідно переказів має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал ощищення. Пари, які кохаються, мають стрибати вдвох. Вважається, що та пара, яка не розніме рук, перестрибуючи через багаття, згодо і побреться.
Про виконання петрівчаних пісень та хороводів у ніч під Івана Купала Є. Ліньова писала: «Нарешті починає смеркатися: легкий туман спускається на гори. Окремі групи дівчат з’являються на горах, на різній висоті. Ось молодий, сильний і низький голос заспівує пісню:
Та малая нічка Петрівочка,
Не виспалася наша дівочка.
Заспів підхоплюють інші голоси, дзвінкі, чисті, нескінченної сили і енергії. Співа вже не одна група, — своєрідна мелодія, від якої віє чимось архаїчним, начебто викликала у відповідь другу пісню, третю, четверту. Тепер уже співають всюди, на горах, до самих вершин, які губляться в лісі. Оригінальною багатоголосною фугою звучить пісня... в тумані на горах групи молоді рухаються і співають.
Ті хороводи, які виконувала молодь на свято Купала, відзначаються однією важливою особливістю, а саме: водили ці хороводи навколо марени або вогнища. Ця, на перший погляд, незначна деталь надає їм специфічного національного колориту, яскраво підкреслює їх поетичну сторону. Відомо також і те, що молодь охоче стрибала через вогнище. Звичайно, далекі наші предки цій дії надавали обрядового значення. Так, вважалось, що коли дівчина і хлопець, які кохаються, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їх руки залишаються з’єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище і якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був красивим.
Часто на свято Купала молодь запрошувала музик-виконавців на народних інструментах, які на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі разом з бубном супроводжували пісенну мелодію. Жвавіше вився хореографічний малюнок танка, зручніше і легше ставало співати його учасникам. Але найвеселіше проводила молодь решту свята в танцях, які організовувала після хороводів. Весело щебетала скрипка, якій вторила басоля, завзято вистукував бубон... В нічній темряві, над долиною, з якої виднілося вогнище, лунала мелодія гопака чи козачка, хтось підспівував трендичку. В танці кружляла молодь. Чути було веселий сміх, жарти, дотепні слівця... Молодь веселилася до світанку. Тут важливо відзначити, що колись, у сиву давнину, веснянки й хороводи мали обрядове значення і за традицією, яка. складалася віками, виконувались у відповідну пору року. Першим відчутним порушенням них традицій було виконання, побутових танців: гопаків, козачків, триндичок, коломийок в супроводі інструментальної музики. Вкраплення побутових танців в обряд поступово змінювали його початкове значення. Обрядова церемонія, художні засоби, твори, які входили до репертуару, залишились у пам’яті народу як невід’ємна частина видовища, Так, зокрема, почали розглядатись народом «марена» вогнище, навколо яких співали пісень, водили хороводи, танцювали.
Можна сміливо казати, що серед народних свят, що відзначаються влітку, чи не найулюбленішими серед молоді бо найромантичнішими, вважаються купальські свята. За народними переказами, саме в ніч на івана купала (з шостого на сьоме липня) востаннє з'являлися русалки, а опісля вже затихали до наступного року. Переконатися в цьому щороку у чарівні куточки природи відправляються романтики і… прагматики. Адже купальська ніч, це ще й ніч “вільної любові”. А кому мама не дозволяє, можна обмежитися й не менш екзотичним (аж кров у жилах горить) заняттям -- традиційно у ніч на Купала молодь перестрибує через велику (чим більшу – то краще) ватру. А ще у ніч на івана купала цвіте папороть. Здавна були сміливці, що хотіли здобути її цвіт. Вважалося, що той, хто встигне зірвати жовту квітку, здобуде чарівну силу, яка допоможе знаходити закопані скарби, передбачати долю людини, лікувати хвороби. Кажуть, природа цієї сили – нечиста. Тому, квітка папороті може зробити людину багатою, але щасливою -- ніколи.
Існує повір'я про цвіт папороті, котрий з'являється в купальську ніч. Згідно легенди: папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні "Вечір напередодні Івана Купала" видатний український письменник Микола Гоголь.Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-чкого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івна Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою. "Але не варто розчаровуватись, незнайшовши квітки - насправді-бо папороть не цвіте". В Україні росте безліч рослин, що можуть подарувати найбільше багатство - силу і здоров'я. Існує повірування, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з "іванівською" росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки - потоплені дівчата, мавки - душі маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям і знають, як і коли його вживати.
В народі розповідають, що русалки з'явилися на світ у момент падіння з неба Сатани. Деякі з його однодумців, яких вигнали разом з ним, впали у воду де й почали готувати зло проти людства. На наших же теренах за часів язичництва русалки вважалися не лише річковими богинями, яким приносили чисельні жертви, але й володарками скарбів та чарівницями.
Є декілька версій походження слова "русалка": від слова "русло", або ж від слова "русява", -- адже русалок уявляли з довгим й густим русявим волоссям, що розкішними хвилями спадає з плечей, прикриваючи голе тіло. На Заході ж русалки з'являлися у, так би мовити, пристойнішому вигляді вдягнутими в рибальські сіті. Втім, є версія, що волосся русалок все ж таки зелене. Переважно русалки живуть у воді, але напередодні свята Івана Купала виходять на береги своїх річок. За тимчасове житло вони обирають старі, гіллясті дерева. Як це властиво й їхнім цивілізованим одноліткам, потяг до серйозних і конструктивних занять у них абсолютно відсутній: вони цілими вечорами гойдаються на гілках, розмотуючи пряжу, вкрадену в жінок, що лягають слати без молитви.
Лави русалок безперервно поповнюються. Ними стають мертвонароджені дівчатка або ж немовлята, що померли без хрещення, а також утопленці-самогубці. А ще дівчата, що купалися без натільного хреста (наявність чи відсутність купальників та іншого одягу до уваги не береться). Між іншим. чимало легковажних осіб й самі прагнули приєднатися до русалок: адже ті володіють даром вічної краси та молодості, та ще й мешкають у кришталевих палацах, споруджених на дні озер та річок (неважко здогадатися, що львівська Полтва до цього аж ніяк не надається). Над ними головує цариця, яку призначає (теж із русалок) за безапеляційним принципом водяний цар. Є повір'я, що рядові русалки без вказівки цариці не мажуть ні погубити, ні навіть налякати людину. Ще одна принада русалок -- їхні чарівні голоси.
Оскільки проти їх нападу допомагає полин-трава та хрест, накреслений на землі, деякі практичні чоловіки свого часу робили так: навколо хреста малювали коло й ставали в нього, захищаючись від надокучливих чіплянь чарівних звабниць. Якщо ж ви, власне, й не зовсім проти, спробуйте котрусь із них вхопити за руку й надягнути їй натільний хрест (бажано "рижуху" принаймні так на півкілограма). Усе: якщо, звісно ж, доведете її додому, русалка відтепер, принаймні так твердить фольклор, виконуватиме всю хатню роботу, харчуючись... лише парою.
Щоправда, є й інший -- більш властивий неадаптованому до реалій кінця другого тисячоліття фольклорному світові варіант облаштувати подружнє життя з русалкою. Легенди стверджують, що для цього треба просто дозволити русалці залоскотати себе (не поспішайте вигукувати "так!", доки не дочитаєте слів після трьох крапок!)... до смерті!
Тих же, кого такий варіант не лякає, русалки й справді самі забирають до свого дому (на руках, плечах чи юзом — фольклор не уточнює), себто на дно. Тут обранець благополучно оживає й решту свого життя проводить у розкошах... Русалчині ж весілля відбуваються на горобині ночі.
Тож, дівчата плетуть віночки, щоб пустити їх по воді…
Тепер -- час хлопців. Встигнеш зловити вінок тієї, що впала в око, поки сидів у чагарниках -- маєш усі підстави вимагати у неї як викуп виконання будь-якого твого бажання. Якщо дівчині таки вельми кортить заміж, -- хоче вона того, а чи вдає, що ні, -- мусить виконати твою забаганку! До слова, саме у цей час молодь сходилася на ігрища межи села. що мали любовно-еротичний характер. Тому деякі купальські пісні трактують обрядове дерево як символ дівочої краси, пори дівочості (втім, не забуваймо, що дерево має перед встановленням бути зрубаним -- натяк чи збіг, вже й не знаємо).
Є й ще одне -- давніше й двозначніше трактування купальського дерева, що витікає із праіндійських "Ригвед". Воно символізує світоствореня: мовляв, купальське дерево є небесним й породжує вогонь тертям гілок одна об одну. Це й споріднює дерево з сонцем як із джерелом вогню, а молодь, здатну на аналогії, в обіймах й цілунках.
У деяких народів купальські вогні замінюються спаленням колеса, обв'язаного соломою. Вогняне, воно котиться з пагорба, розсипаючи іскри. Розкладання багаття та стрибання через нього мають на меті звільнення від ворожої сили, хвороб, смерті, злих міфічних істот. Адже на Купала активізуються надприродні сили: русалки, мавки, упирі та відьми. Тому від них охороняються всілякими засобами: кладуть на підвіконня жалку кропиву, в стайнях ставлять осикове дерево. Спалення ж Купайла також має міфічне підґрунтя, по суті -- це обряд звільнення людини від смерті, символ її перемоги над небуттям. Після свята Купала музика замовкає. Наближається гаряча пора жнив.
Джерело http://www.br.com.ua/


Александр Цыбульник
 
У вас Балов'; document.write(exp);
Форум » Наша країна Україна » Звичаї та обряди ,українські традиції » СВЯТО ІВАНА КУПАЛА (Обряди і традиції на Івана Купала)
Сторінка 1 з 1 1
Пошук:

Рейтинг@Mail.ru