[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 1 1
Форум » Наша країна Україна » Звичаї та обряди ,українські традиції » Християнські релігійні свята і обряди (Християнські релігійні свята і обряди)
Християнські релігійні свята і обряди
cybulnik Дата: Вівторок, 20.05.2014, 09:20 | Сообщение # 1
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 6014
Репутация: 1019
Статус: Offline
Християнські релігійні свята і обряди
1. Церковний шлюб
2. Священство
3. Релігійний похоронний обряд
4. Хрещення Господнє
5. Стрічення
6. Вхід Господній в Єрусалим
7. Вознесіння Господнє
8. Трійця або п'ятидесятниця
9. Спас
10. Здвижения
11. Свято Різдва Богородиці
12. Пасха (Великдень)
13. Храмові
14. Література

Реферат Християнські релігійні свята і обряди
Релігійні свята і обряди пішли від первісних вірувань та магічних дій. Люди докласового суспільства, безсилі перед могутньою природою, намагаючись забезпечити собі успішне полювання або рибальство, хороший приплід від тварин або врожай, зверталися до колективних обрядових дій, через які вони розраховували вплинути на надприродне, в певні дні, які мали важливе господарське значення. В умовах класового суспільства поступово склався календар релігійних свят і обрядів.
Християнські релігійні обряди і свята численні. Попри всю їх різноманітність, у них є загальна функція: вони зміцнюють віру в надприродне, в дива, безсмертя душі, загробне життя. Релігійні свята і обряди — важлива складова частина релігійного культу, спосіб інтелектуального та емоційно-психологічного впливу на віруючих, засіб формування релігійних стереотипів у їхній свідомості й поведінці.
Серед обрядових дій у християнстві значне місце посідають таїнства, в яких "під видимим образом передається віруючим невидима благодать Божа". Слід зазначити, що з усіх християнських таїнств більшість протестантських течій здійснюють лише хрещення і причастя.
Хрещення — прилучення до християнства шляхом занурення у воду або окроплення. Слово "хрещений" рівнозначне слову "християнин".
Обряд окроплення водою, як магічна дія, виник ще в далекому минулому. V багатьох народів вважалося, що вода має здатність відганяти від людини "нечисту силу". Тому ще до виникнення християнства існував звичай окроплювати немовля водою і при зануренні в неї давати йому ім'я.
Раннє християнство не знало обряду хрещення. Він впроваджувався поступово і тільки рішеннями перших вселенських соборів (IV ст. н.е.) хрещення було оголошене обов'язковим. Форма обряду у різних християнських церков різноманітна: католики обливають хрещеною водою, протестанти — окроплюють або занурюють у воду. У православній церкві обряд хрещення здійснюється над немовлям, якого в перші дні народження приносять до церкви, де священик тричі занурює Його в "святу" воду. Цією дією він нібито змиває "первородний гріх", наслідуваний дитиною від "прабатьків людства" і відкриває перед ним шлях до спасіння. Служителі культу створюють під час обряду хрещення атмосферу урочистості і наділяють його особливою, священною силою, запевняючи, що хрещення "святою" водою оберігає від хвороб, "нечистої сили" тощо.
Здійснюючи обряд хрещення, віруючі вважають, що вода і проголошені заклинання визволять хрещеного від "злісного впливу сатани". Ідеї про злу владу непокірного Богу сатани і про "первородний гріх", від якого слід очищатися окроплениям водою, і лежить в основі церковного обряду хрещення.
Причастя, або Євхаристія — з'їдання хліба та вина, які сприймають як тіло та кров Христа. Причащаючись, вчить церква, віруючий приймає "подячну жертву" і "прилучається до божественного єства". В деяких протестантських церквах і сектах специфічною формою причастя є хлібопереломлення. Але на відміну від православ'я та католицизму причастя не вважається таїнством, а обрядом, що символізує духовну єдність віруючих у їхній вірі в друге пришестя Христа.
Першоджерелами таїнства причастя є ті ж самі стародавні вірування та обряди.
З появою землеробства хліб і вино почали вважатися кров'ю рослинницьких духів і божеств, до яких люди "причащалися". Християни запозичили своє таїнство причастя із стародавніх релігій, пов'язавши його з ученням про спокусливу жертовну смерть Ісуса.
Миропомазання — передавання хрещеному "благодаті святого духа", змазування Його ароматичною речовиною — миро.
Обряд змазування тіла маслянистими речовинами виник набагато раніше християнства. Люди того часу вірили в магічні властивості речовин.
Пізніше помазання здійснювалося, наприклад, в Індії при хрещенні, на весіллях і похоронах. В Єгипті застосовували помазання при освяченні жерців; змазували голову при освяченні первосвящеником згідно з обрядом іудаїзму.
Запозичивши із стародавніх релігій обряд миропомазання, християни оголосили його таїнством. У ранніх християнських церквах миропомазання здійснювалося лише на пасху. Таїнство миропомазання виконували, як правило, над немовлям.
Сповідь — це розповідь віруючих про свої гріхи священикові, щоб одержати через нього прощення Бога.
Джерела таїнства сповіді або покаяння — в первісних віруваннях про зло і гріх, "бісові сили", котрі переслідують людину і яких можна позбутися, розповівши про свої гріхи іншим людям або промовляючи слова закляття.
У християнстві сповідь спочатку була прилюдною і лише в кінці IX ст. замінена таємною, тобто сповідаю віруючого тільки священику, хоча в православ'ї поряд з таємною існує і загальна сповідь
Якщо в православ'ї і католицизмі сповідь вважається таїнством, то протестанти започаткували прилюдне покаяння і не вважають його таїнством. У багатьох протестантських громадах покаяння здійснюють люди, що вирішили вступити до секти, а також віруючі, які мають "гріхи" перед релігійною общиною або єдиновірцями.
Церковний шлюб
У християнській релігійній обрядності таїнство шлюбу утвердилося порівняно пізно. Лише в XVI ст. склався його ритуал. Згідно із твердженням православних і католицьких священиків, це таїнство освячує шлюбний союз "іменем Божим", передає нареченим "благодать одностайності" в народженні й вихованні дітей.
Обряд одруження виник у період первісного ладу. Ще в давнину люди зверталися до "добрих духів" з проханням допомогти їм народити дітей, відігнавши "нечисту силу". Лякали цю "нечисту силу" вогнем, димом, водою, шумом. Пережитки ритуалу збереглися і в сучасному церковному шлюбному обряді: священик обмазує нареченого і наречену хрестом, обкурює їх димом ладану, наречені тримають при цьому запалені свічки.
Таїнство шлюбу — засіб впливу церкви на молодь і сім'ї віруючих, поширення релігійної моралі.
Священство
У православній і католицькій церквах священство є таїнством, у протестантизмі — обрядом. Священство — посвята у сан диякона, священика або єпископа. Рукоположений служитель культу після цього ніби стає посередником між Богом і людьми.
Обряд священства існував і в дохристиянських релігіях, був запозичений християнами в період утвердження перших релігійних громад і посідав значне місце. Після проголошення християнства державною релігією розпочалося становлення церковної ієрархії — священновладдя церковних чинів зверху донизу.
Католицька церква встановила свою власну ієрархію за феодальним зразком. Те ж саме можна сказати і щодо православ'я. У протестантизмі священновладдя спрощене, всі християнські релігії визнають божественне походження церковної ієрархії.
У християнстві священство здійснюється лише чоловіками і має трк ступені: диякон, пресвітер (священик), єпископ. Диякон — священнослужитель першого ступеня. Він бере участь у богослужінні, прислужує при таїнствах, але не має права робити це самостійно. Пресвітер (священик) може самостійно проводити богослужіння, обряди і шість таїнств із семи, визнаних у католицизмі й православ'ї, крім рукоположення. Єпископ — священнослужитель найвищої категорії, здійснює всі сім таїнств і має право висвячувати у сан диякона і пресвітера.
Малосвяття або соборування — помазання хворого освяченою оливою — єлеєм. У здійсненні цього таїнства є відмінність між православною і католицькою церквами. Згідно з ученням православної церкви малосвяття зцілює немощі духовні й тілесні — ті, які є наслідком гріхів; у католицизмі це таїнство — один із останніх обрядів переходу людини у вічне життя. В православ'ї малосвяття здійснюється над особами старшими 7 років, що хворіють тілесними або душевними хворобами (відчай, скорбота тощо).
Таїнство малосвяття в православній церкві спочатку здійснювалося сімома священиками.
Вони запалювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім раз змазували єлеєм хворого. Тепер цей обряд здійснює один священик, але як і раніше збереглися сім прохань за хворого, сім молитов.
Богослужіння — важливий елемент будь-якого релігійного культу у формі обрядових дій, церемоній. Процес богослужіння — звернення до Бога з метою одержання від нього підтримки. Досягається це завдяки загальним молитвам, заклинанням, ритуальним діям. При цьому служителі культу та всі присутні віруючі ніби "вступають у прямий контакт з Богом". Богослужіння провадиться у культових приміщеннях. Головне його призначення — прищепити віруючим думку про всесилля і могутність Бога та його служителів, про нікчемність людини та її залежність від Божої волі.
Служителі культу намагаються надати богослужінню урочистості та яскравості. І не тільки віруючі, а й люди, далекі від релігії, відвідуючи культові споруди, переживають почуття потаємності, схвильованості, емоційного піднесення. З цією метою використовувались архітектура та оздоблення храмів, живопис, музика, співи.
Релігійний похоронний обряд
В основі обряду лежить віра в існування душі та загробного життя. Церква перетворила смерть людини в знаряддя духовного впливу на підкорення людей, встановивши складну процедуру похоронних обрядів (панахиди, читання псалмів над покійником тощо).
Християнські свята своїми назвами зобов'язані дванадцяти місяцям року. І належать до так званих свят, що їх церква відзначає урочистими богослужіннями.
Різдво Христове — це одне з основних свят християнства. Своїм походженням воно зобов'язане євангельським міфам про дивне народження Ісуса Христа — сина божого і водночас людини.
Міф про народження Христа своїми джерелами сягає у первісні культові дії. У Стародавньому Єгипті, наприклад, 6 січня святкували день народження бога води, рослинності, володаря загробного світу — Осіріса. В Стародавній Греції 6 січня святкували народження Діоніса. 25 грудня — день народження давнього іранського бога сонця, чистоти й правди — Мітри. Утверджуючись у різних країнах, свято Різдво Христове вбирало в себе обряди і звичаї інших релігій, а також народних свят, набуваючи особливих рис, що відповідали християнським догмам.
До Київської Русі свято прийшло разом з християнством в X ст. і злилося з зимовим старослов'янським святом — святками.
Православна церква всіляко намагалася замінити святки святом Різдва Христова, але існуючі у східних слов'ян свята і звичаї укорінилися настільки глибоко, що вона змушена була поєднувати церковні свята з народними. Так, колядки церква поєднала з Євангельським міфом віфлеємської зірки, котра сповіщала про народження Христа. "Язичницькі" колядки перетворилися в ходіння христославів із зіркою по домівках. Для прославлення Христа широко залучалися діти. Віруючі віддячували їх подарунками. Православна церква відводила цьому святу дуже важливе значення. Різдво, згідно з ученням церкви, — це друга пасха.
Головне значення в догматичному змісті цього свята церква відводить вченню про народження Ісуса Христа, який з'явився з метою спокутування гріхів людей і для того, щоб вказати людству шлях до спасіння. Весь зміст свята, його урочистого богослужіння має своєю метою довести віруючим, що всі земні страждання — наслідок гріхів роду людського, а вихід із тяжкого земного життя — в досягненні блаженства в загробному світі.
Хрещення Господнє
Це свято — одне з головних у християнстві, воно було проголошене в пам'ять хрещення Ісуса Христа в річці Іордан. Ця подія описується в Євангелії, причому досить суперечливо. На ранній стадії розвитку християнство взагалі не знало обряду хрещення. Його запозичено християнством із стародавніх культів. Окроплення водою існувало в багатьох дохристиянських релігіях. Одухотворюючи явища природи, наші далекі предки одухотворяли й воду — важливе джерело життя людини. Вона втамовувала спрагу, забезпечувала родючість полів.
Але водні стихії інколи завдавали величезних збитків людям, нерідко загрожували їхньому життю.
У дохристиянських культах важлива роль відводилася обряду "очищення" людини від будь-якої "скверни", "нечисті" за допомогою води. Згідно із стародавніми віруваннями, вода мала очищувальну силу, вона очищала людей від "нечистої сили", "злих духів", що могли завдавати людям шкоди. Тому у стародавніх народів існував звичай окроплювати водою новонароджених.
Про здійснення хрещення християнами вперше згадується в християнській літературі кінця І — початку II ст. Але остаточно хрещення закріпилося лише в другій половині II ст. Тоді ж і виникає свято хрещення, пов'язане з хрещенням Ісуса Христа в Іордані. Свято хрещення було завжди дуже урочистим. Головний його обряд — освячення води. Воду святили в церкві і в ополонках. До ополонки рушав хрестовий хід, лунали урочисті молебни. Освячення води в храмах відбувається і у наші дні.
Стрічення
Це слово присвячене міфічному представленню Богові батьками Ісуса Христа свого немовляти. Це "зустріч", яка відбулася ніби в Єрусалимському храмі на сороковий день після Різдва Христова.
Церква намагається зробити свято стрічення популярним серед віруючих. Мета його, як і будь-якого іншого церковного свята — поширення ідей християнства, "надання правди фактам" біографії Христа, підкреслення обов'язку для віруючих приносити в храм немовлят протягом 40 днів після народження.
Впроваджуючи свято стрічення, християнська церква намагалася відволікти народ від стародавніх культів. Римляни тоді в лютому святкували "очищення", покаяння, дотримували піст, вважаючи, що перед початком весняних польових робіт необхідно "очиститися від гріхів" і "нечистої сили" відповідними жертвоприношеннями духам і богам. Головний очисний обряд цього свята припадає на 2 лютого, коли люди на чолі з жерцями, озброївшись факелами, виганяли злих духів зимових холодів і хвороб. Саме 2 (15) лютого християнська церква і заснувала своє свято стрічення господнє, відрахувавши від Різдва Христова (25 грудня) сорок днів, необхідних для "очищення" Марії.
Прихильниками православ'я свято стрічення тривалий час не визнавалося. Тільки поступово православна церква змогла надати стріченню значення свята очищення. Воно стало урочисто святкуватись, супроводжуючись обов'язковими в цей день хрестовими ходами. Саме таким стало це свято на Русі, утвердившись в основному як церковне свято, у побуті ж віруючі відводили йому незначне місце: в народній свідомості стрічення знаменувало кінець зими і початок весни.
Вхід Господній в Єрусалим
Це свято має дві назви: офіційно-церковну — вхід господній в Єрусалим, побутову — вербна неділя.
Вербна неділя — це переддень так званого страстного тижня, що присвячується "згадкам про страждання Христа". Свято безпосередньо примикає до пасхи і не має постійної календарної дати. В руському православ'ї воно належить до дванадцятих свят. В основі свята лежить біблійська легенда про вхід Ісуса Христа зі своїми учнями в Єрусалим. Туди він йшов, як про це розповідають євангелісти, для страждань і смерті. Похід цей супроводжувався творінням чудес. За день до входу в Єрусалим, у суботу, Ісус здійснив одне з найбільших див — оживив Лазаря. Потім, у неділю, в'їхав у Єрусалим. Народ радісно зустрічав його, кидаючи перед сином Божим пальмові гілки. На Русі ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, які розпукуються на цей час і, згідно з народним повір'ям, захищають від злих духів. За задумами церковників, святкування входу господнього в Єрусалим повинно було спонукати віруючих відкрити свої серця для вчення Христа подібно до того, як це зробили жителі Стародавнього Єрусалима.
Вознесіння Господнє
Вознесіння Господнє. Створена євангелістами земна біографія Ісуса Христа завершується описом вознесіння воскреслого після страти сина Божого на небо. На честь вознесіння Христа православна церква і встановила одне із своїх свят. Відзначається воно на сороковий день після пасхи і тому постійної дати не має.
Грунтуючись на біблійських легендах, християнські теологи запевняють, що вознесіння Христа відкриває праведникам шлях на небо, до воскресіння після смерті. Ще задовго до виникнення християнства міфи про вознесіння на небеса людей, героїв і богів були поширені серед багатьох народів. Християнство запозичило ідею вознесіння з вірувань фінікійців, іудеїв та інших народів.
Це свято в побуті віруючих значного поширення не одержало і залишилося суто релігійним, церковним святом. Всім своїм змістом свято вознесіння породжує у віруючих думку про тлінність земного життя і націлює їх на християнське подвижництво заради досягнення "життя вічного".
Трійця або п'ятидесятниця
Це свято, яке відноситься у право-слав ї до дванадцятих, за запевненням церковників встановлене в пам'ять чудесного явища: немовби на п'ятидесятий день після воскресіння на його учнів зійшов "святий дух", і вони заговорили різними мовами, хоча ніколи їх раніше не знали. Роль цього міфу — постійно прислухатися до голосу церкви, яка несе віруючим "слово боже", нести християнство іншим "мовам", тобто іншим народам.
Міфи про божественну трійцю ще задовго до виникнення християнства існували у стародавніх народів, з вірувань яких християнство запозичило багато уявлень. Новозавітні ж розповіді про трійцю з'явилися внаслідок того, що в процесі становлення християнства виникла необхідність пов'язати нову релігію з легендами старого завіту. Тому в новозавітних книгах зроблено спробу показати Христа, як сина староєврейського бога Яхве, представивши разом з образом бога — духа святого як постать одного, єдиного Бога. В цьому знайшов своє фантастичне осмислення перехід від політеїзму до монотеїзму.
Пояснюючи походження Христа від іудейського бога Яхве, християнське духовенство запозичило й багато інших іудейських свят, у тому числі свято п'ятидесятниці. Останнє виникло у стародавніх євреїв з переходом їх до землеробства і було присвячене завершенню жнив, які тривали "сім седмиць", тобто сім тижнів. Спочатку, в період багатобожжя, це свято кінця жнив мало своїм обрядовим призначенням жертвопринесення хліба нового урожаю місцевим польовим духам і божествам, як продавцям урожаю і хазяям землі. Християнство ж надало "святу седмиць" або п'ятидесятниці свого специфічного обгрунтування і змісту.
У Росії свято трійці злилося з місцевим святом первісних слов'ян — семиком (інша назва "зелені свята") і запозичило у нього побутовий зміст. Стародавні слов'яни семик пов'язували із завершенням осінніх робіт. Його мета — улещення духів рослинності у відповідальний період цвітіння і косіння хлібів. У православне свято трійці увійшло своєю обрядовою стороною поминання духів померлих родичів (так звана поминальна субота).
Спас
В основу свята покладено євангельську легенду про чудесне перетворення Христа. В кінці свого земного життя він немовби привів групу своїх учнів на гору і під час молитви "перетворився". Спас полягає у тому, оповідає Біблія, що вигляд обличчя його змінився, одяг його став білим, блискучим, а голос з неба підтвердив його божественне походження.
Служителі культу, витлумачуючи біблійську легенду, запевняють, що Христос хотів закріпити в учнях віру і довести їм, що він справді син Божий.
Свято спаса є поєднанням християнської легенди про Христа із стародавніми народними звичаями відзначати завершення сільськогосподарського року, з міфами про очищення природи від злих духів.
Невипадково християнське свято спаса включає не тільки уславлення Христа та його спасіння, а й освячення яблук, винограду, інших фруктів (звідси й інша назва свята — "яблучний спас"). Це ще одне свідчення того, як християнство не змогло перебороти звичаї народів, серед яких воно поширювалося, і було змушене асимілювати їхні традиції і повір'я у свою культову практику.
Здвижения
Свято здвиження хреста господнього — одне з найважливіших свят, присвячених культу хреста як символу християнської віри. З хрестом церква пов'язує кілька міфічних подій. Про одну з них священики завжди згадують у святкових проповідях.
За переказами церкви, римський імператор Костянтин перед однією з найбільших своїх битв мав чудесне видіння: на небі виник осяяний хрест із написом: "Ним перемагай!". Тієї ж ночі, за церковною легендою, імператорові з'явився уві сні сам син Божий Ісус Христос і порадив взяти в битву прапор із зображенням хреста. Костянтин зробив, як велів Христос, і крім того наказав своїм легіонерам намалювати знак хреста на щитах. У битві Костянтин одержав перемогу і, як запевняють церковні історики, з того часу увірував у чудодійну силу хреста.
Історичні факти свідчать про інше. В ознаменування перемоги Костянтин звелів викарбувати монети із зображенням язичницьких богів, котрі, як вірив він, допомагали йому у битві з ворогами. Було б природно припустити, що він зобразив би знак хреста, якщо б справді увірував у те, що хрест допоміг йому одержати перемогу.
Церква урочисто відзначає свято здвиження. Воно супроводжується пишними ритуалами, які справляють великий емоційний вплив на віруючих. Напередодні свята на нічній Божій службі церковні служителі виносять прикрашений квітами хрест і вкладають його на аналої всередині храму. Ця церемонія супроводжується дзвоном, церковними піснями, що повинно створити особливий настрій у віруючих.
Вимагаючи від віруючих вшанування хреста як символу християнства, церковники навіюють людям, що він є символом спокутування, страждання і спасіння. Тому хрест повинен стати супутником кожного християнина на все життя, нагадуючи про земне життя і мученицький кінець Христа, який потерпів за гріхи людства.
Богородичні свята. Крім свята на честь Христа і божественної трійці християнська церква встановила ряд свят на честь його матері — Богородиці. Це — Різдво Богородиці, введення в храм, благовіщення, свято першої пречистої, покрова (перші чотири відносять до "дванадесятих свят") і багато свят на честь "чудотворних" ікон Богородиці.
У вшануванні діви Марії Богородиці наявні сліди вшанування стародавніми народами богині землі, яка народила "спасителя", "Божого сина" — бога рослинності. На створення образу християнської Богородиці значний вплив справили уявлення стародавніх єгиптян про богиню Ізіду. У християнських творах Богородиця зображується у вигляді "цариці небесної", крилатої небожительки, "оповитої в сонце". На голові в неї вінок із дванадцяти зірок. Давньоєгипетська богиня Ізіда також зображувалася небесною царицею, вона також народила, за вченням стародавньої релігії, божественного сина — "спасителя" Гора. Подібна християнська Богородиця і до богині сирійців і фінікіян — Ас-тарти. Стародавні народи вклонялися цим богам, вважаючи їх божествами родючості землі і худоби, заступницями землеробства. Цими властивостями наділена Богоматір християнства.
Міф про "непорочне зачаття" церква запозичила також із стародавніх, дохристиянських релігій. Згідно з релігійними міфами Стародавнього Сходу, непорочно родилися від непорочних матерів персидський Мітра, індуїстський Будда, давньоіранський Заратуштра та багато інших божеств. Саме ці міфи й прислужилися матеріалом для створення християнської легенди, про "непорочне зачаття" як самої діви Марії, так і -Христа. До речі, православна церква догмат про непорочне зачаття Марії її матір'ю Анною не визнає.
Свято Різдва Богородиці
Свято Різдва Богородиці (мала пречиста) церква пов'язує з давніми землеробськими осінніми святами на завершення збирання врожаю. В день свята служителі культу з особливим натхненням переконують віруючих, що міфічна Божа Мати є "великою праведницею", помічницею і заступницею людей, покровителькою сільського господарства, що своїм "народженням Христа" вона зробила перший крок до "вічного спасіння" людей.
Свято введення в храм Богородиці, згідно з ученням християнської церкви, пов'язане з передачею трьохлітньої Марії на виховання в Єрусалимський храм. Встановлюючи це свято, церква переслідувала насамперед мету переконати родичів у необхідності приводити в церкву дитину в ранньому віці, коли вона найбільш сприйнятлива і вразлива.
Благовіщення — свято, що має своїм змістом міф про одержання Марією повідомлення від архангела Гавриїла, що вона народить від "святого духа". На Русі це свято пов'язувалося церквою з початком весняно-польових робіт ("свячення" насіння тощо) і прикметами про майбутній врожай.
Свято першої пречистої церква відзначає як день пам'яті божої Матері. Багато в церковному тлумаченні цього свята нагадує давньосирійське сказання про смерть Кібели — богині родючості. На Русі свято першої пречистої злилося із стародавньослов'янським язичницьким святом збирання врожаю і принесення хліба і плодів у жертву духам за "сприяння" врожаю.
Великим святом православної церкви, присвяченим культу Богоматері, є свято покрови Богородиці. Воно не пов'язане з "земним життям" діви Марії; встановлене в пам'ять чудесного явлення Богородиці, яке нібито відбулося в 910 р. у Влахернсько-му храмі Богородиці в Константинополі. Під час нічного богослужіння юродивий Андрій, зарахований до сонму святих, і його учень Єпіфаній нібито бачили, як Богоматір, котру обступили ангели і святі, з'явилася у повітрі, помолилась про спасіння світу від бід і страждань і розпростерла над усіма свій покров у вигляді широкого шарфа. На Русь свято було занесено разом із православ'ям і використовувалося церквою для витіснення осінніх "язичницьких" свят, що влаштовувалися по закінченні польових робіт.
Пасха (Великдень)
Серед багатьох християнських релігійних свят особливе місце належить святу пасхи. Духовенство запевняє, що святкування пасхи встановлене першими християнами в пам'ять страждань, смерті і "чудесного воскресіння" Ісуса Христа. Насправді джерела цього свята — в забобонах людей первісного суспільства.
В деяких стародавніх народів Близького Сходу (вавілонян, єгиптян, євреїв), які займалися скотарством, існувало свято, під час якого в жертву злим духам приносили ягнят, телят із першого приплоду худоби. Скотарі-кочівники вірили, що цією жертвою вони задобрять злих духів, які вже не будуть нищити худобу і насилати на неї хвороби. З переходом до землеробства весняні свята задобрювання духів набрали іншого характеру. Як споку-тувана жертва духам приносились, наприклад, хліб і коржі, випечені із зерна нового врожаю, фрукти тощо. Ці землеробські свята злилися із скотарською пасхою і прийняли її назву.
Згодом, коли виникла християнська релігія, вона увібрала в себе елементи іудейської, буддійської, мітраїстської та інших релігій. Оскільки мрії людей досягти щастя на землі не здійснилися, то надії на порятунок переносилися на небо, на нові божества, які вмирають і воскресають, культ яких був дуже поширений на Близькому Сході. Християнство запозичило ці легенди, обряди, звичаї і перетворило їх в учення про жертовну смерть
Ісуса Христа, надавши йому дещо іншого характеру. Але основна ідея — самопожертва Бога заради людей — збереглася. Релігійна суть обряду залишилася такою, як і тисячоліття тому: шляхом принесення жертви очистити людей від злих духів, хвороб, нещасть і трагедій.
Ідея порятунку, хоч би й після смерті, отримала значне поширення, особливо серед простолюддя. Образ Христа, який добровільно прийняв мученицьку смерть, немовби закликає їх терпіти земні страждання.
Утверджуючи й розвиваючи християнське вчення, духовенство поступово розробило церемонію святкування пасхи і з II ст. зробило це свято одним із найдійовіших засобів впливу на свідомість віруючих.
У Київській Русі святкування пасхи було впроваджене в X ст. Тут воно злилося з місцевими слов'янськими весняними святами. Стародавні слов'яни кожну весну перед початком сільськогосподарських робіт також влаштовували багатоденне свято на честь сонця, що "воскресає". Під час цього свята вони приносили жертви духам і божествам рослинності, прагнули задовольнити духів померлих предків. Християнська пасха багато ввібрала в себе із старослов'янських релігійних обрядів, зокрема громадські сімейні трапези, до яких готувалися заздалегідь, накопичуючи хліб, сир, яйця, копчене м'ясо тощо.
Храмові свята
Значного поширення у православ'ї свого часу набули місцеві свята — храми, встановлені на честь того чи іншого "святого" або тієї чи іншої "богородиці", іменем яких названі місцеві парафіяльні церкви чи прибудови до них.

У давній час, коли Русь було поділено на багато князівств, князі й бояри намагалися обзавестися своїми угодниками і святими, котрі вважалися "небесними покровителями" їхніх князівств і вотчин. Згодом, коли кожна парафія стала мати "святого" чи "богородицю", їх почали вважати "небесними покровителями" всіх віруючих даної парафії. В одній парафії могло бути кілька храмових свят, залежно від того, скільки прибудов мала місцева церква.
Храмові свята були неробочими днями для даної парафії. В ці дні в місцевих церквах проводилися особливо урочисті Божі служби на честь того чи іншого "святого", "богородиці" чи "чудотворної" ікони. Працювати в цей день вважалося великим гріхом.
Віруючим здавалося, що місцеві "святі" чи місцеві "чудотворці" є особливими покровителями саме даної парафії, села, що вони краще за всіх інших святих розуміють місцеві нестатки і що саме від них залежить врожай, прибуток худоби та сімейне щастя.

Література
1. Гольциер И. Культ святых в исламе. М., 1938.
2. Додихудоев Х.А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 1976.
3. Дорошенко Е.А. Шиитское духовенство в современном Иране. 2-е изд. М., 1985.
4. Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М.. 1992.
5. Ислам. Энциклопедический словарь. М., "Наука", 1991.
6. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.
7. Лубский В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 1992.
8. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Київ, 1997.
9. Ю.А.Калінін, В.ЬЛубський. Релігієзнавство. Київ, 1996.
10. В.С.Поликарпов. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 1997.
11. А.А.Радугин. Введение в религиоведение. Москва, 1996.
12. Токарев С.А. Религия и истории народов мира. М., 1986.
13. Релігієзнавчий словник. А.М. Колодний., Б.О. Лобовик. Київ, 1996.

Джерело http://www.br.com.ua/


Александр Цыбульник
 
У вас Балов'; document.write(exp);
cybulnik Дата: Четвер, 21.08.2014, 11:20 | Сообщение # 2
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 6014
Репутация: 1019
Статус: Offline
Дуже гарно wacko

Александр Цыбульник
 
У вас Балов'; document.write(exp);
Форум » Наша країна Україна » Звичаї та обряди ,українські традиції » Християнські релігійні свята і обряди (Християнські релігійні свята і обряди)
Сторінка 1 з 1 1
Пошук:

Рейтинг@Mail.ru