Головна » 2010 » Жовтень » 15 » Поет в малювничому селі Огульці
17:59
Поет в малювничому селі Огульці
Олександр Юхимович Корж поет зболеного серця
Серед літературних талантів, які вийшли з нашої Валківщини, поряд з іменами Петра Панча, Василя Минка, Гордія Коцюби, 
ми повинні згадати також українського поета Олександра Коржа (1903-1904). Проте відразу хочу застерегти : шукати цього 
поета в будь яких енциклопедіях марна справа. Олександр Корж, свого часу відомий поет і художник, соратник Василя 
Блакитного, Володимира Сосюри, Миколи Хвильового, був вилучений з нашої Літератури з тавром "зрадника батьківщини”. 
А шкода, бо це був дуже своєрідний митець, який залишив неабиякий слід в нашій літературі.
Олександр Юхимович Корж народився 29 березня 1903 року в мальовничому селі Огульці, з яким пов’язана була більша 
частина його життєвого й творчого шляху. По закінчені місцевої церковно –приходської школи він навчався в 
Люботинському залізничному училищі. Саме тут його як поета відкрив відомий свого часу літературний критик В.Коряк. 
Помітивши незаперечний талант юнака, він увів його в харківське літературне життя. 
Дебютував О.Корж 1921 року циклом поезій «Степ» в журналі «Шляхи мистецтва». Друкувався також у «Червоному шляху», 
«Всесвіті», «Новій Генерації», газеті «Вісті». По закінченні в 1923 педагогічних курсів ім.. Сковороди він працює в пресі, 
стає членом літературної організації «Гарт» а в 1926 році видає першу і на жаль останню збірку своїх поезій «Борть» . 
Книжка безперечно була явищем в тодішній українській поезії, М. Доленго назвав поета хоча небалакучим все ж поетом з власним стилем. А про його поему «Чучишені колеса» сказав, що вона «повинна увійти в історію українського епосу і справді в 20-х роках ця поема стала майже хрестоматійною. Передруковувалась у багатьох декламаторах і збірниках.
У 1927 році О.Корж , потрапивши під вплив футуристичної поезії , переходить до «Нової генерації» літературної організації 
яку очолював лідер українських панфутуристів М.Семенко. Поезія О.Коржа цього періоду – це поезія гасел з виразниками 
пролетарсько –футуристичними тенденціями . Футуризм звузив масштаби багатогранної літри поета. Категоричні виступи О. 
Коржа проти лірики, села, підвищене почуття максималізму «Хоробрий товариш», «Смерть селу»,»Регочемо» були зумовлені 
саме впливом М.Семенка.
Після самоліквідації «Нової Генерації»1930 році. О.Корж поступово відходить від бурхливого літературного життя, живе майже безвиїзно в Огульцях, але багато працює . Роки змужніння й зрілості змінили тональність лірики О.Коржа, увиразнили її 
настроєві палітру, наблизили до реалізму і в цьому відношенні варто згадати створену ним знамениту поему «Степова доля»- єдиний твір української радянської літератури 30-х років. Де поет вперше сказав правду про голод на Україні 1932- 33 років, 
де він розвінчує соціалістичний лад, викриває всі його пороки, розповідає з болем про страждання селянства. Все це поет сам пережив у Огульцях (поема тільки тепер опублікована в журналі Березіль 1994 №1-2). Крім того , протягом майже всіх 30-х 
років він працює над великою поемою «Пушкін», окремі фрагменти з якої публікувалися в «Літературному 
журналі»(1936-1939). Треба також сказати і про контакт поета з нашою районною газетою «Більшовик Валківщини», де О.Корж опублікував протягом 1940-41 років такі талановиті свої поезії , як «Степові сонети», «Лист колгоспниці до поета» 
та інші.

І ось ми підходимо до зради поета. В чому її суть? Маючи надзвичайно вразливе й зболене серце(поет фактично не був оцінений своїми сучасниками), Корж відійшов , як уже зазначалося , від харківського літературного життя. Не був він і членом спілки письменників України. Тому коли почалася війна, про його евакуації. Ніхто не подбав, а захищати Вітчизну на фронтах він і за віком, і за станом здоров’я  уже не міг. Отже , поет, силу обставин залишився на окупованій території.

Але з ворогом він вирішив своїм поетичним словом. Десь у серпні 1941 року в газеті «Більшовик Валківщини» З’являється його антигітлерівський  вірш (свідчення самого поета). І як тільки німці увійшли в Огульці (21.05.1941), О .Корж був 

заарештований гестапо. Під загрозою відправлення до німецького концтабору він змушений був погодитись на співробітництво з газетою «Нова Україна» що , як відомо виходила тоді в Харкові, і хоча участь О.Коржа в цій газеті мала пасивний характер, все ж там опубліковані два анти сталінські твори О.Коржа (вірш «Зимовий псалом» та оповідання «Дід 
Пармен»), за які радянська влада простити його не могла. За тодішніми вимірами це була зрада. Але О.Корж зрадив не народ 
а систему, яка нині рухнула. А поет і досі ходить у зрадниках.
Емігрувати поет не збирався сподіваючись, що його провину пробачать і рідний край врятує цього від забуття. На жаль, 
цього не сталося . 1949  року поет був заарештований і засланий на 25 років до сталінських таборів, де випив сповна всю 
чашу політичного зека і лише 1956 році був амністований зі зняттям судимості.
Поселився він на Батьківщині дружини в селі Таврово (біля Бєлгорода). На жаль, марними були всі зусилля поета щодо його 
реабілітації. Жоден з наших літературних генералів до кого звертався Корж не допоміг поетові . Така була наша реальність. 
Навіть у пенсії поетові було відмовлено. До кінця життя перебивався він випадковими заробітками художника, і все ж у 
«Пісні старого співця»(1957) поет вірить, що світлий зір його ще померкнув, що він ще покладе на струни те, що дзвеніло стільки літ. У Таврово він здійснює другу редакції Поеми «Пушкін» (перша загинула під час війни), готує до друку «Вибране» пише цікаві спогади про харківське літературне життя 20-х років.
Пройшовши усі кола комуністичного раю , переживши сповна чашу радянських концтаборів, поет так і не діждався бажаної для нього реабілітації і помер у глибокій самотності 16 квітня 1984 року.
Підсумовуючи сказане вище , зазначу що спадщина Олександра Коржа хоча й невелика за обсягом (чимало творів його загинуло під час війни), але вона досить різноманітна й різнорідна за своїм характером , О. Корж насамперед поет стихійного 
складу. Він був з тих поетів - самородків , які брали нутром, душею. Він постає у своїй поезії життєлюбом, закоханим у всі прояви життя з його головними скарбами любові і краси. Його поезія на скрізь метафорична, пересипана образами, 
фольклором, вона глибоко ритмічна й музикальна. Корж приніс у нашу поезію також стихію села, приніс світогляд селянина, світ його звичаїв і поять , знання природи.
До цього слід додати що О.Корж був автором досить цікавих оповідань «Із степу»(1930)відомий він і як талановитий художник – гравер, зокрема цікавими дереворізами на пушкінську тематику, та рядом портретів українських письменників. 
Для нас поетових земляків, також цікаво , що він виконав малюнок церкви в Огульцях нині не існує . Отже , перед нами надзвичайно цікавий материк, який чекає на своє видання, дослідження і визнання сучасників. Нижче я пропоную увазі наших читачів кілька віршів з доробку нашого земляка Олександра Коржа.З поетичної спадщини О.Коржа
Коли гречка перестане пудритись 
І просто більше не викине колоска кометою-
Поховає земля тоді під грудкою
Свого любимого поета
Кому там личаною Кісткою 
Індустрія застрягла у поперек горла?
У полі ще не зробилося кісно 
І жито не росте під самісіньким горном.

Ходить заклепаний липень
З холодною водою у дубовому жбані 
Чому ж мені з в’язальницями не випить? –
В моїм серці всіх степів журба
Ну і що, як улюлюкають потяги?
Від того земля не перестане родити
Я ж знаю про що перепіл потькає 
В Огульцях, у Мерефі й Рокитній.
І коли прийде вона – індустрія 
З горластими, чудернацькими поетами
Невже ж тоді гречка перестане трудитись 
І просо більше не викине колоска кометою?
                    **********
Загубив я голубе 'люблю'
Де тепер мені його шукати?
От чому ночами я не сплю.
Та все плачу, мов за дітьми мати.
Відцвітають співи на устах.
Холодом могил я оповитий
Без пісень замру ж у цих степах.
Мов той жнець, коли не має пити.
Усе далі й далі від очей
Утікає образ із полону.
У безладді спали на плече
На тлі - пасма золотого льону.
Люба, стій іще одну хвилину,
Та вона щезає, наче дим,
І стає так сумно і билинно
Серед дум сп'янілої орди.
Потому кричу я скаженіло
І лякаю диким криком ніч:
-Повернись !- Не чути. Заніміло.
Вже не буде золотавих стріч...
Ні до чого з неба зірка впала.
Тихий край благословенний мій.
І далекі звуки калатала,
Як любов, озвалися в пітьмі

                 15.06.1925 Олександр Корж

Автор: Олександр Цибульник . Cайт автора: www.cybulnik.com.ua
Категорія: Історія села, Огульці, рідний край,Харьківщина,слобожанщина | Переглядів: 1094 | Додав: cybulnik | Теги: вірші олександра коржа, поет драматург, розповідь і опис про поета, поэт Александр Юхимович Корж, оповідання коржа, поет Олександр Корж | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Рейтинг@Mail.ru