Головна » 2010 » Серпень » 9 » ЛИСЕНКО Іван Максимович
17:51
ЛИСЕНКО Іван Максимович

ЛИСЕНКО Іван Максимович після вісьмого класу ходив до Огульцівської школи.

Я висловлюю велику подяку Лисенку Івану Максимовичу за написану літературу "Валківська енциклопедія" про Валківщину та його округи

Багатотомна «Валківська енциклопедія», яку видав Іван Лисенко, дає різноманітні відомості, головним чином про тих видатних людей в галузі культури, освіти, медицини, техніки та громадської діяльності, які є уродженцями цього краю або там постійно працювали й чимало для нього зробили, тих, що якоюсь мірою прославили Валківщину. У виданні також зроблено спробу висвітлити історію району. Є в енциклопедії й описи приватних бібліотек, музеїв, архівів нині діючих і тих, що були знищені в різні часи.
Книга багато ілюстрована, в ній близько 300 фотографій.


ЛИСЕНКО Іван Максимович ходив до школи с.Огульці

(н. 21.08.1938) — дослідник історії укр. муз. к-ри, літературознавець, краєзнавець, видавець. Член Спілки журналістів України (1977; з 1998 — Нац. спілка журналістів України) та Нац. спілки письменників України (2005). Засл. діяч мист-в України (2009). Н. в с. Черемушна Валкiвського р-ну Xapків. обл. в сім’ї Максима та Ганни Лисенків. У родинному колі в особливій пошані була нар. укр. пісня. Співали всі: і батько, і мати, і сестра, і він сам. З початком окупації УРСР вермахтом (див. Друга світова війна) батька мобілізували, а після окупації прийшла звістка про його загибель. Від 1946 навч.: спочатку — в 7-річній школі в рідному селі, потім — у серед. школі в сусідньому селі Огульці. По закінченні 1957 середньої школи працював у колгоспі, а згодом влаштувався токарем на Харків. трактороскладальному з-ді. Не маючи помешкання в Харкові, на роботу добирався з рідного села пішки та потягом. 1961 став студентом Харків. ун-ту. Співав у місц. хорі, познайомився з музикантами й диригентами, від яких дізнався чимало правди про нещодавнє минуле, у т. ч. про трагічну долю багатьох репресованих митців. Відтоді почав збирати відомості про своїх земляків, зацікавився історією Слобідської України. По закінченні ун-ту (1966) викладав укр. мову та літературу в середній школі с. Руська Лозова Дергачівського р-ну Харків. обл. Від 1967 — на редакторській роботі в Києві. Працював на укр. радіо та у вид-вах, зокрема в «Українській радянській енциклопедії», «Музичній Україні», «Радянській школі». Водночас досліджував найрізноманітніші джерела з історії музики, листувався з «усім музичним світом», у т. ч. з українською діаспорою, 1970—72 брав приватні уроки в піаністки О.Шипович, 1972—74 навч. в Київ. нар. консерваторії. Почав друкувати літературознавчі та музикознавчі статті в газетах «Літературна Україна», «Культура i життя», журналах «Вітчизна», «Жовтень» (з 1991 — «Дзвін»), «Музика», «Київ», «Бе-резіль» та ін. У різні роки здійснив кілька приватних експедицій по багатьох регіонах України, під час яких записував спогади літніх людей та збирав цікаві відомості про місц. співаків і композиторів. На основі цих матеріалів, листування та інформації з друкованих джерел створив приватний літературно-муз. архів. Зібрав унікальну колекцію платівок «Українка». 


Після проголошення 1991 нової Укр. д-ви (див. Акт проголошення незалежності України) активізував і розширив свої зв’язки з укр. діаспорою, зокрема з М.Коцем, і став видавати книги. Побачили світ як його власні літературознавчі й музикознавчі праці — «Словник співаків України» (1997), «Поет з душею вогняною» (1999; про О.Олеся), «Поезії видіння осяйне» (2002), «Речник української культури» (2003; про М.Йогансена), «Українські співаки у спогадах сучасників» (2003), «Музики сонячні дзвони» (2004), «Словник музикантів України» (2005), «Музична культура України в спогадах, матеріалах, листах» (2008), «Поет зболеного серця» (2009, про О.Коржа), — так і упорядковані ним рукописи творів забутих та репресованих укр. поетів: Павла Савченка («Червоний вечір», 1991), Олександра Коржа («Шуміти прошу листя», 2006), Mapyci Вольвачiвни («Кажи жiнцi правду, та не всю», 2007). 

Підсумком краєзнавчих захоплень Л. стала перша в Україні повноформатна (багатоаспектна) вузько регіональна 3-томна енциклопедична праця «Валкiвська енциклопедія» (2000, 2006, 2008). 

2000—08 працював наук. редактором у вид-ві «Наукова думка» Національної академії наук України. 

2009 опублікував «Словник українських приватних бібліотек» (містить короткі відомості про понад 800 таких книгозбірень). 

Лiт.: Бараневич Л. Все починалося з любовi. «Час», 1995, 27 січня; Мокренко А. Спiв — то не лише хист. «Культура i життя», 1998, 6 травня; Базилевський В. Про «Словник спiвакiв України» та його автора. «ЛУ», 1998, 14 травня; Кухар Р. Енциклопедія спiвакiв Iвана Лисенка. «Українськi вicтi» (США), 1999, 8 серпня; Булаховська Ю. Велика книга про малу батькiвщину. «Голос України», 2001, 18 липня; Москалець О. Пантеон вокального мистецтва. «Дзеркало тижня», 2003, 12 лютого; Кочевський В. Народжена з добро творчих джерел (про «Валкiвську енциклопедію»). «ЛУ», 2003, 27 лютого; Москалець О. Перша музична енциклопедія в Україні. «Голос України», 2006, 4 лютого.

Категорія: Історія села, Огульці, рідний край,Харьківщина,слобожанщина | Переглядів: 1311 | Додав: cybulnik | Теги: Валківська енциклопедія, ЛИСЕНКО Іван Максимович, біографія, подяку івану лисенку, дуже ввячний | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Рейтинг@Mail.ru