Давня і цікава історія про село... - 26 Січня 2014 - Блог про Огульці - Огульцы
Головна » 2014 » Січень » 26 » Давня і цікава історія про село...
21:11
Давня і цікава історія про село...
Село Огульці Валківського району Харківської області має давню, цікаву історію.
Засноване майже одночасно з Валками окремою "слободою".Кілька сімей з Наддніпрянщини, тікаючи  від польського (католицького) засиллья, зупинялися біля річки серед могутнього лісу і створювали хутори , тобто селилися "слободою". Вони корчували дерева,щоб вивільнити землю для посіву хліба, або городини. Утворювались левади. У леваді залишали шматок лісу дуба, ліщину, дику грушу, яблуню-кислицю. Груші і яблука влітку сушили , а взимку - велика підмога у харчуванні, варили компот із сушук.
Крім узвару  вголодні зими люди мололи сушені груші, змішували з борошном і пекли хліб. Сушені дички і кислиці продвались на ярамарках. Про це писала Дейнека У.Д. у своїх "Згадках про минуле". Збігав час, вже і церкву давно побудували . Ось що пише секретар Харківського губернського статистичного комітету Голяховський в "Памятній книзі Харьковськой Губернії" на 1867 рік.." По ліву сторону Полтавського тракта..Між сільськими дорогами..Огульці слобода казенна при р.Черемушной 12 верст від станції 16 верст, 310 дворів, 977 чоловіків, 977 жінок.
Деревяна церква православна,волостне управління і одна ярмарка в рік.
Перша церква Покрови Пресвятої Богородиці, за переказами знищена татарами.
Наступна, це деревяна, збудована у 1773 р. і лише у 1880 р. була збудована камяна споруда з дзвіницею, вкрита залізом, поштукатурена зовні і всередині.
Огорожа кругом церкви камяна з прольотами.
Церкву закрили у 1934 р., а в 1937 р. зкинули хрести, сняли на землю дзвони,стіни  розібрали по цеглині, а потім продавали селянам на господарчі потреби.Священника Івана Семеновича Гаєвського який служив в церкві заслали у Казахстан, там він і помер.
Але церква все ж таки функцінувала і після війни по хатах.
Священником був Золочевський Констянтин, житель сусіднього села Шарівка, у нього люди вінчалися і охрущевали своїх дітей, а померлим священник правив похорон.
Огульці розвивались. І зростало населення. Хутори перетворювались на вулиці,тобто на сотні. В огульцях їх налічувалося 12 сотень.
Справа в тому, що за царя на кожного новонародженого хлопчика держава давала наділ орної землі 1,5 десятини, а на дівчат не давали.
Хто мав дочок в сімї, у того було мало землі. Важко було прогодувати сімю та ще й споружити придане дочкам. Хлопці виростали і женилися і батьки садовили їх на нових наділах,ставили хати.
Тепер уже хутори перетворювались на вулиці. Як правило, вулиці називались по прізвищу або по вуличному призвиську чоловіка, що оселився тут: першим Беззубівка, Гречківка це я тут виріс і пройшло моє дитинство і юність, потім Дворянівка, Дудівка і т.д
У другому випадку вулиці називались за місцевістю (Городище,Лотичок,Низ,Ярки і т.д)
Кожна вулиця мала свій вигін,куди зранку пастухи виганяли худобу на попас, а хозяйки виганяли птицю з двору. Вулиці обєднувались у сотні. Тобто сотня налічувалась сто дворів.
А до 1941 р. село мало 1200 дворів, а значить, відповідно 12 сотень.

Джерело матеріалу : книга М.Т.Столярова "Історія вулиць села Огульці" 2013р.

Категорія: Історія села, Огульці, рідний край,Харьківщина,слобожанщина | Переглядів: 1022 | Додав: cybulnik | Теги: село, слобажанщина, розвиток, історія сіл україни, історія села, історія, огульці | Рейтинг: 4.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Рейтинг@Mail.ru